Вирішення конфліктів у громадах

Практика вирішення конфліктів у громадах існує з незапам'ятних часів у найрізноманітніших формах, і це не випадково. Користуючись медичною мовою, механізми вирішення конфліктів відіграють у суспільстві роль своєрідної імунної системи, зберігаючи його гомеостаз, у цьому випадку - здорові відносини між його членами.

Сучасна теорія вирішення конфліктів характеризує суспільство поняттями розділене й стабільне (dіvіded and stabіle socіetіes) залежно від характеру взаємин між різними групами та індивідами в суспільстві. Стабільним називають таке суспільство, у якому:

• міцні взаємозв'язки між різними групами й окремими його членами
• існують механізми співробітницького, ефективного відновлення (регенерації) цих взаємозв'язків
• розвинута практика вирішення конфліктів, що вирішує завдання відновлення порушених внаслідок конфліктних ситуацій відносин

Світовий банк використовує для визначення стабільності суспільства такий показник, як рівень соціального капіталу (Social Capital), маючи на увазі під цим міцність взаємозв'язків у суспільстві як по вертикалі (між різними рівнями влади й шарами суспільства), так і по горизонталі. Низький рівень соціального капіталу свідчить про зростаючу ізоляцію його членів. У сучасному світі розрив і стоншення соціальної тканини, що зв'язує людей один з одним, послідовно веде до фрагментації суспільства, взаємному відчуженню, зростанню агресії, і, врешті-решт, до росту злочинності. Суспільство стає фрагментованим (fragmented socіety).

Відомий норвезький кримінолог Нільс Крісті своїми дослідженнями переконливо підтвердив, що правоохоронні органи не здатні самостійно подолати злочинність. Лише суспільство, ті підходи й форми реагування на злочини та конфліктні ситуації, які воно практикує, може мати ефективний вплив на стан конфліктності та рівень правопорушень^[1]. У своїй статті Конфлікти як власність Крісті висловив думку про те, що можливість розв’язувати конфлікти є не тільки правом, що сьогодні практично узурповано системою правосуддя, але й гострою необхідністю для учасників самого конфлікту й громади в цілому. Саме завдяки існуванню різноманітних общинних форм вирішення конфліктів людство поступово сформулювало сучасні уявлення та розуміння моралі і моральності.

У різний час у різних країнах світу практика вирішення конфліктів у громадах існувала в різних формах - від общинного суду, що вершився старійшинами роду (села, громади), до загальних зборів, де приймалося рішення по кожній серйозній події. Прикладом тому служать кола правосуддя північноамериканських індіанців та сімейні конференції маорі в Новій Зеландії. Сьогодні ці традиції наново відроджені у практиці відновного правосуддя та давно перейшли межі свого споконвічного існування в традиціях корінних народів.

Наразі ріст розуміння необхідності існування відновних механізмів у громадах призвів до виникнення різних форм вирішення конфліктів. Однією з таких форм є медіація в громадах. Як правило, її практикують служби медіації - громадські організації, основним завданням яких є надання допомоги членам громад у вирішенні конфліктів шляхом проведення медіації. У США ці організації об'єднані в загальну мережу - Національну Асоціацію Медіації в Громадах (National Association For Community Mediation). У колишньому СРСР роль таких організацій брали на себе різні суспільні структури у вигляді товариських судів, профспілкових зборів, зборів трудових колективів або партійних осередків. Так чи інакше, але функцію врегулювання й відновлення колективних відносин ці суспільні структури виконували.

В Україні наразі практично немає ні суспільних, ні державних структур, які б вирішували подібне завдання. Зачатком такої практики можна вважати створення в 90-х роках ХХ століття громадських організацій - груп медіації. Нажаль, на сьогоднішній день не усі продовжують працювати в цьому напрямку, але до них приєдналися центри відновних практик у громадах та деякі інші організації, що відчувають необхідність у подібній практиці та надають відповідні послуги мешканцям своїх громад. Серед відновних практик що існують в арсеналі ЦВПГ, найбільш поширеними та запитаними є три:

• Посередництво у вирішенні конфліктів та спорів - зазвичай застосовується і є достатньо ефективним в сусідських, сімейних, трудових та комерційних (бізнесових) стосунках;
• Сімейні групові наради – особлива форма відновних практик, що довела свою ефективність у реагуванні на різноманітні проблеми сім’ї у стані кризи;
• Процедури побудови консенсусу в громаді, які можуть бути побудовані у різний спосіб, але які об’єднує декілька спільних рис – велика кількість учасників (інколи можливо і сторін та наявних інтересів стосовно спірної проблеми); як правило – нейтральний фасилітатор (фасилітатори); тривалий процес планування та пошуку спільного рішення; проблема, яка є дуже актуальною для всієї громади і потребує спільного та злагодженого рішення;
• Кола, про які не варто забувати навіть якщо проблеми, які потребують вирішення, не стосуються кримінальних ситуацій.