Вирішення конфліктів у судовій системі

У другій половині ХХ сторіччя настав момент усвідомлення обмеженості можливостей судової системи у вирішенні конфліктних ситуацій, що розглядаються у судовому порядку. У першу чергу незадоволення підходом, що пропонували суди, проявилося у цивільному судочинстві. Як наслідок, стали з’являтися альтернативні підходи і програми вирішення спорів, які вже понад півсторіччя співіснують у судовій системі поряд з традиційним судовим процесом. Їх прийнято називати Альтернативними способами вирішення спорів (АВС). Детальніше про них можна прочитати у статті професора Кімберлі К. Ковач "Фундаментальні основи Альтернативного вирішення спорів".

Медіація і арбітраж є найбільш поширеними видами АВС. Причому медіація заслуговує на першочергову увагу, як підхід, що базується на співпраці і пропонує можливості, недоступні іншим способам вирішення спорів. Переваги медіації у цивільних спорах виявились настільки очевидними, що у багатьох штатах США суддя зобов’язаний запропонувати сторонам медіацію перш ніж розпочати слухання справи. У першу чергу це стосується сусідських і сімейних спорів, а особливо ситуацій, коли у подружжя, що розлучається, є діти і дуже важливо, щоб батьки домовились про все самі, зберігши стосунки і намагаючись максимально врахувати інтереси дітей. Окрім США медіація (або її аналоги) також існують у якості альтернативи чи доповнення до судового процесу і закріплені законодавством багатьох країн, зокрема Великобританії, Німеччини, Франції, Китаю тощо.

У 1989 році у США професор Франк Сандер (Frank E. A. Sander) отримав спеціальну нагороду за видатний вклад у АВС за концепцію "суду із багатьма дверима" (multidoor courthouse). У відповідності до цієї концепції цивільний суд США розглядається як своєрідний бізнес, що надає різноманітні послуги з вирішення спорів. Відвідувач суду у першу чергу буде мати справу із консультантом (intake specialist), який ознайомиться із ситуацією, проведе діагностику випадку і порекомендує найбільш слушний варіант вирішення спору (наступні двері), залишаючи клієнту право вибору. Серед варіантів, що можуть бути запропоновані таким спеціалістом, з урахуванням особливостей спору і намірів клієнта, можуть бути незалежний арбітраж, незалежна оцінка, міні-суд, медіація і, власне, судовий розгляд (найдорожчий і найдовший з усіх варіантів).

На відміну від цивільного судочинства, кримінальний процес донедавна не розглядав кримінальну ситуацію у якості конфлікту між потерпілим і правопорушником. Поштовхом до нового погляду на кримінальне правосуддя стала стаття відомого норвезького кримінолога Нільса Крісті "Конфлікти як власність", у якій описано наслідки переходу проблеми вирішення конфлікту від безпосередніх учасників і спільноти до рук професіоналів системи правосуддя. Вперше було піднято питання про необхідність зміни парадигми кримінального правосуддя і підготовлено ґрунт, щоб привернути увагу світу кримінології до відновного правосуддя, в основу якого покладено досвід і традиції різних народів у вирішенні кримінальних ситуацій. Міжнародне визнання відновного правосуддя було закріплено у Резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН від 24 липня 2002 року "Основні принципи застосування програм відновного правосуддя в кримінальних справах", яка відкрила шлях трансформації підходів кримінального правосуддя від карних до відновних.