Примирення потерпілого і правопорушника

Програми примирення потерпілих і правопорушників є найпоширенішою формою відновного правосуддя. У якості основного елементу технології у таких програмах застосовується посередництво (медіація). Діяльність програм полягає в організації зустрічі потерпілого і правопорушника віч-на-віч по справах, які надходять із судових та слідчих органів. Зустріч відбувається за умови добровільної згоди усіх сторін і лише тоді, коли правопорушник визнав факт вчинення ним правопорушення.

Підготовкою і проведенням зустрічей - процедур примирення - займається спеціальний посередник (медіатор), який виступає у ролі ведучого і є нейтральною особою. Посередник - не суддя і не арбітр. Він не має права нав'язувати сторонам своє бачення проблеми чи свій варіант виходу із ситуації, що склалася. Його головна мета - допомогти сторонам досягти взаєморозуміння. Ведучий встановлює правила (не вживати образливих висловлень, слухати один одного, говорити по черзі та ін.), дотримання яких дозволяє зберігати доброзичливу атмосферу під час процедури примирення. Його завдання - полегшити переговори і перевести шквал взаємних звинувачень у визнання несправедливості ситуації, що склалося. За рахунок використання технік перефразування, виявлення у висловах конструктивної основи, активного слухання, вміння працювати з сильними емоціями та ін. посередник допомагає сторонам висловити свої почуття і водночас сприяє зниженню агресивності учасників зустрічі і пробудженню у них людяності.

Під час зустрічі потерпілого і правопорушника сторонам пропонується розповісти свою версію того, що сталося, і яким чином це вплинуло на подальше життя. Кожна сторона має право задавати питання. Далі вони спільно вирішують, що робити з наслідками злочину. У випадку досягнення домовленостей вони підписують угоду, яка часто є рішенням щодо матеріальної компенсації збитків. Однак, це не єдина можливість компенсації. Іноді правопорушники погоджуються відпрацювати на користь потерпілого чи на користь громади. На думку головного ідеолога відновлюючого правосуддя Ховарда Зера, зустрічі потерпілого і правопорушника можуть стати знаменною подією в житті кожного з них (Зер Х. - Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание. - М.: Центр "Судебно-правовая реформа", 1998.- стор. 188).

Потерпілий може задавати будь-які питання, що його хвилюють, розповідати про свої почуття і давати зрозуміти правопорушнику те, що йому довелося пережити в наслідок злочину і як це змінило його життя. Окрім цього, у потерпілого є можливість зрозуміти, що значить злочин для того, хто його здійснив. Оскільки потерпілий зустрічається з правопорушником особисто, його стереотипи змінюються, а страх зменшується. У потерпілого з'являється шанс не лише отримати компенсацію, але й безпосередньо прийняти участь у визначенні характеру такої компенсації. Таким чином, програма примирення потерпілих і правопорушників створює умови для виявлення почуттів, обміну інформацією і відшкодування шкоди, повертаючи при цьому потерпілим почуття впевненості і контролю над ситуацією. Водночас, у правопорушників з'являється можливість побачити в жертвах реальних людей. Вони дізнаються про наслідки злочину з перших вуст, що призводить до нового погляду на попередні стереотипи і спроби самовиправдовування. Таким чином у правопорушника є шанс відновити справедливість конкретними діями, а також покаятися та попросити пробачення.

Програми примирення потерпілих і правопорушників з'явились наприкінці 70-х років у США та на початку 80-х - в Європі. Першою з європейських країн цю програму ініціювала Великобританія. На сьогодні програми примирення не лише успішно функціонують в Норвегії, Фінляндії, Австрії, Німеччині та Франції, але й закріплені на рівні національних законодавств. В інших країнах Європи було зроблено перші кроки у цьому напрямку - пілотні проекти у Данії, Швеції, Нідерландах, Ірландії, Іспанії та Італії. Протягом останніх років активізувався рух за впровадження програм примирення у Східній Європі. В Польщі та Чехії, по завершенню експериментального періоду, програми примирення (медіації) були не лише запроваджені, але й закріплені законодавчо. Серед країн колишнього СРСР лідером виступає Росія, де програми примирення діють вже протягом останніх кількох років у 10 містах.